Вже немає Христа в могилі,

Він,звершивши Свій план спасіння,

Так,як Цар Всемогутній,в силі,

До життя повернувся з тління.

Вся вселенна в цей день радіє,

Та веселі не всі,одначе,

Біля гробу стоїть Марія,

Відчайдушно і гірко плаче.

Вся тремтить,як билинка в полі,

Сліз не в силах вона спинити,

Наче камінь,тягар недолі,

Тисне серце її розбите.

За горою вже сонце сходить,

Спів пташок в небесах лунає,

А вона,- по алеї ходить,

Свого Вчителя все шукає.

Розридалась,немов дитина,

Ще раз дивиться в гріб несміло:

«Де ж Ти зараз,Господній Сину,

Хто забрав Твоє мертве тіло?»

Я ж так щиро Тебе любила,

Коли жив Ти ще разом з нами,

Миром ноги Твої мастила,

Обмиваючи їх сльозами.

Бо Ти вирвав з кайданів душу,

Хочу всім я про це сказати,

І тому я,мій Боже,мушу,

Звідси тіло Твоє забрати.

А Христос її сльози бачив,

І стоячи на цій алеї,

Знав,за Ким вона гірко плаче,

І скоріше спішив до неї.

Ось вже постать Його видніє,

А душа,на шматочки рветься,

І лиш слово одне: «Маріє!»

Сколихнуло розбите серце.

Рідний голос вона впізнала,

Все для неї в ту мить змінилось,

«Мій Учитель,» - вона сказала,

І на груди Його схилилась.

Якщо хтось,як Марія,плаче,

І сумує в цей день святковий,

Пам’ятайте,Господь вас бачить,

Він підтримати вас готовий.

Все найкраще Йому віддайте,

Таємниці свої довірте,

Як Марія,Його шукайте,

І до вас Він назустріч вийде.