АРТАБАН: Я попробую допомогти твоїй дитині.

ЮДІФЬ: Якщо ти вилікуєш її,ми повернемо твої речі.

МАМА: Пройшло декілька днів. Дівчинці стало значно краще,але вона втрачала зір і Артабан нічого не зміг з тим зробити. Звістка про лікаря пройшла між прокаженими і вони стали приходити до нього за допомогою.

1 ХЛОПЧИК: Лікар тут живе? Моя мама дуже хвора,вона не може ходити,допоможіть їй,будь-ласка.

1 ДІВЧИНКА: Лікарю,лікарю,моїй бабусі погано,ходіть зі мною,спасіть її! Вона така добра,я боюся,що вона помре!

2 ХЛОПЧИК: Подивіться на мої страшні рани! Допоможіть мені,заради Бога! О,якби ви знали,який біль я відчуваю,допоможіть!

1 ХЛОПЧИК: Допоможіть!

1 ДІВЧИНКА: Допоможіть нам всім!

АРТАБАН: Юдіфь,як я можу допомогти всім цим людям? Мені потрібні бинти,ліки,чиста вода. Крім того,багатьом із них потрібна хороша,корисна їжа.

ЮДІФЬ: Ми дуже бідні,в нас нічого немає. Коли ми захворіли,нас просто вигнали із міста,не давши нічого з собою. Ми нікому не потрібні,нікому не цікаві. Можливо,навіть Бог забувся про нас.

АРТАБАН: О,ні. Не кажи так. Можливо,Бог послав мене сюди,щоб допомогти вам. Дай мій гаманець. Бачиш цю перлину? Я ніс її Царю в подарунок,це все,що в мене залишилося. Продай її і купи все необхідне. Я залишуся із вами,буду допомагати,лікувати та вчити вас стільки,скільки це буде потрібно. Я вірю,що так хоче Бог.

МАМА: Йшли роки. Страшне печерне місто перетворилося на квітуче селище. Тепер його жителі вже не нападали на подорожніх,вони працювали на землі,забезпечували себе і навіть вели торгівлю. Донька Юдіфі виросла,але зір її так і не повернувся. Вона інколи ходила в місто за покупками з іншими дівчатами,вони охоче брали її з собою. Одного разу вона пішла,як завжди,але під вечір…

ДОНЬКА: Мамо,Артабан,люди,всі сюди,швидше всі сюди!

 ДІВЧАТА: Сюди,швидше всі сюди!

ЮДІФЬ: Що сталося,дитино,що з тобою,чому ти так кричиш?

ДОНЬКА: Мамо,я бачу! Я все тепер бачу!

СУСІДКА: Бачиш? Як же це може бути? Адже сам Артабан сказав,що твоя хвороба невиліковна.

1 ДІВЧИНА: Повірте їй,повірте! Сьогодні ми в місті зустрілися з дивною людиною,за ним йшла безліч народу.

2 ДІВЧИНА: Нам теж стало цікаво і ми пішли за ними.

3 ДІВЧИНА: Ми вийшли за місто і стали разом зі всіма. Дивний Чоловік сів на пагорбі і став розповідати дивні історії. Одна з них особливо запам’яталася. Розкажи,Маріє,в тебе це виходить найкраще.

1 ДІВЧИНА: В одного пастуха було сто овець,він дуже любив кожну із них. Пастух водив своє стадо на самі найкращі пасовиська із соковитою зеленою травою. Поки овечки відпочивали або щипали травичку,він слідкував за тим,щоб вовки не підкралися до отари. Так проходив день. А з настанням вечора пастух вів стадо додому,перераховував овець. І переконавшись,що всі на місці,щільно закривав кошару,щоб вовки туди не могли добратись. Одного разу,пастух повів своїх овець на пасовисько. Але до вечора небо затягло хмарами і пастух почав скликати своїх овечок,щоб іти з ними додому. Але одна овечка не слухалася пастуха і пішла в іншу сторону,захотілося їй смачнішої травички пошукати. Аж раптом вона провалилася в яму,обдерла всі боки,лежить і жалібно кличе на допомогу. Але  хто ж її почує? Немає поруч отари і пастуха немає,вони пішли додому. А вдома пастух став перераховувати своїх овечок: 1,2,3,….10……98,99 – не вистачає однієї овечки. Невже вона загубилася? Залишивши 99 ,пастух пішов шукати загублену овечку. Довго він її шукав,але знайшов. І радість його була великою.

2 ДІВЧИНА: Потім цей Чоловік сказав: «Говорю вам,що так само на небі радітимуть більш за одного грішника,що кається,аніж за дев’ятдесятьох і дев’ятьох праведників,що не потребують покаяння!»

ДОНЬКА: А потім до Нього стали підходити різні люди. Там були каліки,криві,сліпі,і Він всіх їх уздоровлював. Але мені було ніяково підійти до Нього. Тоді Він Сам підійшов до мене і запитав: «А ти,маленька овечко,чи не хочеш бути здоровою?» Я тільки прошепотіла у відповідь: «Так,Пане!»,як Він доторкнувся до мене і очі мої відкрилися! Мамочко,друзі,я бачу вас!

АРТАБАН: О,це Він! Це Месія,це Цар,якого я шукав так довго! Де Він? Покажіть дорогу,я піду поклонитися Йому! Але… В мене немає що подарувати Царю. Чи прийме Він моє поклоніння?

МАМА: Артабан з дівчатами відправились в путь. Надвечір вони прийшли у Віфанію. Там,у відповідь на їхні розпитування,їм показали будинок Лазаря,де зазвичай зупинявся Той,кого вони шукали. Артабан тихенько відкрив двері… Біля вікна сидів Чоловік,від якого ніби випромінювало дивне проміння – проміння святості й любові. Мудрець упав на коліна.

АРТАБАН: Пане мій,Господи мій,я так довго шукав Тебе! Але сьогодні прийшов до Тебе із пустими руками,

Колись я ніс Тобі багаті дари,а тепер не маю нічого,що міг би положити до Твоїх ніг.

МАМА: Але тут роздався ніжний голос Ісуса:

ІСУС: Я голодував був і ти нагодував Мене,прагнув – і ти напоїв Мене,мандрівником Я був і Мене прийняв Ти,був нагий – і Мене зодягнув ти,слабував – і Мене ти відвідав,у в’язниці Я був і прийшов Ти до Мене.

АРТАБАН: Господи,коли до Тебе я голодного бачив і нагодував,або спрагненого і напоїв? Коли до Тебе мандрівника я бачив і прийняв,чи нагим і зодяг? Коли до Тебе я недужого бачив,чи у в’язниці і до Тебе прийшов?

ІСУС: Поправді тобі кажу ,що тільки вчинив ти одному з найменших братів Моїх цих,те Мені вчинив ти.  Ти допоміг хворій жінці на дорозі,ти спас життя дітей у Вифлиємі,ти служив роками прокаженим і віддав для них останнє. Добре ти зробив,вірний раб!

АРТАБАН: Слава Тобі,Господь мій та Бог мій! Ти прийняв мій дар!

ПІСНЯ

1 ДИТИНА: Яка дивна історія! Мудреці принесли золото,ладан та смирну,а що ми можемо принести Ісусу?

2 ДИТИНА: Адже грошей у нас ще немає.

3 ДИТИНА: Давайте ми запитаємо у мами. Мамо! Мамо!

МАМА:  Що трапилось?

1 ДИТИНА: У нас до тебе запитання.

2 ДИТИНА: Що Ісусу подарувати?

3 ДИТИНА: Як Йому подякувати?

МАМА: На коліна потрібно встати,щоб побачити,почути,щоб з Ним в спілкуванні бути,потрібно серце подарувати.

1 ДИТИНА: У чому ж справа,хай прийде.

2 ДИТИНА: У нашому серці хай живе!

МАМА: Почекайте,не поспішайте,в своє серце загляньте,чи є місце для Христа?

1 ДИТИНА: У моєму,звичайно,так!

НЕСЛУХНЯНІСТЬ: Привіт,мій друг!

1 ДИТИНА: Ти хто такий?

НЕСЛУХНЯНІСТЬ: Ти що забув мене – я ж неслухняність і живу в твоєму серці. І це я учив тебе не слухати маму.

1 ДИТИНА: А хіба було таке,що я не слухався маму?

БРЕХНЯ: Хи-хи-хи. Не було,не було такого,правильно ти говориш.

1 ДИТИНА: А ти хто такий?

БРЕХНЯ: Ти що,старих друзів не впізнаєш,я ж брехня.

1 ДИТИНА: О,так це правда.

ЗАЗДРІСТЬ: Подивися,подивися,яка смачна цукерочка,а у того шоколадка,а у тебе немає нічого.

2 ДИТИНА: А я що,гірше? Чому у мене немає? Ось піду і заберу.

ЗАЗДРІСТЬ: Правильно,правильно,заздрість так і поступає.

ЖАДНІСТЬ: Не давай. Ніколи ні з ким не ділися,зрозумів?

2 ДИТИНА: А ти хто такий?

ЖАДНІСТЬ: Я жаднюга!

3 ДИТИНА: А,- так ти жаднюга?

ЖОРСТОКІСТЬ: Подивися,він не жаднюга. Давай,давай – удар його кулаком,тепер ногою,ну молодець!

3 ДИТИНА: А ти хто такий?

ЖОРСТОКІСТЬ: Я жорстокість!

3 ДИТИНА: Треба ж,сестра мені не дала цукерку?!

ЛИХОСЛІВ’Я: Скажи все,що ти про неї думаєш…

3 ДИТИНА: Ах ти,осоружна дівчинка,я тобі зараз все скажу…

ЛИХОСЛІВ’Я: Скажи,що вона погана,що ти її не любиш…

3 ДИТИНА: А хто ти такий?

ЛИХОСЛІВ’Я: Я лихослів’я,я вчу дітей лаятися,погано говорити про інших,обзиватися,придумувати образливі клички.

МАМА: Діти,ви бачите,що живе у ваших сердечках? Неслухняність,жадність,жорстокість,брехня,заздрість,лихослів’я. А ви знаєте,що такими сердечками править зло і невіра?

НЕВІРА: Так,так,ви про мене говорите? Мене звуть невіра.

МАМА: Послухай! А ти знаєш,що в цю ніч народився Христос,і Він шукає місце,в чиєму серці можна поселитися?

НЕВІРА: Хто,Христос? Не вірю. Він не може сюди прийти. Він не може жити в таких серцях. Не вірю,що Він може відшукати місце в якому-небудь серці. І взагалі я не вірю,що Він є насправді.

ДІТИ(разом): Мама,що ж нам робити?

МАМА: Не плачте,діти. Для того Бог і послав Сина Свого,щоб пробачити наші гріхи і омити наші серця. Давайте попросимо у Бога прощення! І хай Ісус Христос поселиться в наших серцях і принесе нам радість,мир і любов. Найкращий подарунок для Ісуса – це ваші серденька,ваше щире бажання служити Йому,славити Його,жити для Нього все життя.

АВТОР: Дорогі,друзі,може хтось із вас сьогодні на прикладі дітей задумався над тим,що він може подарувати для Господа. Якщо ти ще не належиш Богові,ти можеш віддати Йому своє серце,присвятити себе на служіння Господу. А якщо ти Боже дитя,то пам’ятай слова Ісуса: «що тільки вчинили ви одному з найменших братів Моїх цих,те Мені ви вчинили…»