Невидимий різдвяний гість

АВТОР 1: Історія,яку ми хочемо розповісти,відбулася у Німеччині більше,ніж 120 років тому.

АВТОР 2: На бідну вулицю,на якій жив маленький хлопчик Еріх,прийшло Різдво.Але воно майже не     відчувалося ні на цій вузенькій вулиці,ні у невеличкому будинку,у підвалі якого жив цей хлопчик.

Мама його померла,коли Еріху був лише рочок і з того часу він весь час проводив з татом.Тато Еріха був шевцем,ремонтував і шив взуття.І хоч заробляв Ганс небагато,але зате мав можливість весь час

проводити  із сином,оскільки працював дома.

АВТОР 1: Того року зима видалася особливо суворою,на вулиці лютував мороз,мела хуртовина.А в кімнаті біля маленької грубки маленький Еріх слухав,як тато розповідає йому про перше Різдво.

ЕРІХ: О татку!

АВТОР 1: Вигукнув Еріх схвильовано,

ЕРІХ: Адже це жахливо,що ніхто не захотів прийняти Христа в дім!От якби Він прийшов до нас,ми б з радістю Його прийняли б,правда?

ТАТО: Правда,сину!

ЕРІХ: Які б ми були раді!Ми б нізащо Його не відпустили.І віддали б свою постіль,а самі полягали б на підлозі.Правда,татку?

ТАТО: Звичайно,сину!

ЕРІХ: І я віддав би маленькому Ісусові свою кашу з молоком і все найкраще,що в мене є.

АВТОР 1: Еріх обдивився бідну кімнату і побачив нові чобітки,які нещодавно пошив йому тато.

ЕРІХ: Я віддав би навіть свої чобітки.О,якби Христос прийшов!

ТАТО: Хтозна,можливо,Він і прийде,у Його Слові сказано,що Він увійде до того,хто відчинить Йому.

АВТОР 2: Коли прийшла ніч і Еріх заснув,уві сні він почув голос,який тихенько його покликав:”Еріх!”

ЕРІХ: Хто там?

АВТОР 2: « Еріх!-повторив голос- завтра Я прийду до тебе.Ти ж бажав Мене прийняти,Я завжди приходжу до таких людей.Не забудь відчинити двері і впустити Мене.»

АВТОР 1: На другий день із самого ранку Еріх зайняв варту біля віконця.Він навіть на хвильку не сумнівався,що відразу впізнає Христа.Одного він не знав напевно – чи буде навколо Христової голови сяйво,чи ні.Еріху дуже хотілося,щоб було.

ЕРІХ: Сьогодні до мене прийде Христос!От якби швидше!

АВТОР 2: Раптом він побачив хлопчика,який переходив вулицю.Еріх був вражений його жалюгідним виглядом:чобітки зовсім диряві,одягнений у лахміття.Під вікном хлопчик зупинився і Еріх побачив,як він тремтить усім тілом.

ЕРІХ: Татку,глянь,як хлопчик тремтить від холоду!

ТАТО: От бідолаха!А такий мороз і хуртовина,він може навіть і замерзнути.

ЕРІХ: Тату,-

АВТОР 1: Запитав Еріх схвильовано,-

ЕРІХ: А можна я покличу його до нас погрітися?

ТАТО: Звичайно,а я підкладу до грубки дров,щоб було тепліше.

АВТОР 2: Еріх швиденько збігав на вулицю і привів хлопчика.

ТАТО: Чому ти ходиш містом,дитино,такого морозу і хуртовини?Де твій дім?

ХЛОПЧИК: Немає.

ЕРІХ: А тата ,який дав би тобі їсти і пошив нові чоботи?

ХЛОПЧИК: Немає.Я жив у бабусі,але вона померла,і тепер я добираюся у Гамбург,до тітки.

ТАТО: Але  хіба ж ти дійдеш у своїх розірваних личаках,тобі ж іще іти не менше ,як 20 миль.

ХЛОПЧИК: Мушу,а що ж робити?Це чуже місто для мене,тут мені ніхто не допоможе.

АВТОР 2: Тут Еріх підбіг до тата і щось схвильовано зашепотів.Ганс скривився,як від зубного болю.І це не дивно,оскільки хлопчик пропонував віддати гостю свої нові чобітки.Ганс із сином були бідними і цей подарунок був дуже щедрим,як для їхньої родини.Але християнське серце підказувало йому,що син правий.Ледь не плачучи,батько згодився.Він розумів,що без цих чобітків хлопчик-гість до тітки не дійде.

ТАТО: Віддай,сину,я пошию тобі інші,доведеться лише почекати,поки я зароблю на шматок шкіри.

АВТОР 1: Еріх схопив чобітки,але згадав,що він збирався віддати їх Христу.Він завагався.А що,як Ісус образиться?

ЕРІХ: Хлопчик такий бідний,а Ісус добрий,Він не розсердиться,що я віддав чобітки,-

АВТОР 1: Вирішив Еріх і віддав гостю чобітки.Потім Еріх з батьком нагодували хлопчика і дали хліба на дорогу.Хлопчик зі сльозами подякував і пішов,а Еріх знову примостився біля віконця.

АВТОР 2: Почало сутеніти,а Ісус все не йшов.Хлопчик побачив знайомого дідуся із сусідньої вулиці і привітно замахав йому рукою,запрошуючи зайти.Дідусь був дуже стареньким і самотнім.Він любив заходити до Еріха з татом,бо ті були добрими людьми,з ними дідусь не почувався самотньо.Попили чайку,погомоніли про життя.

ДІДУСЬ: Тепер піду,щоб завидна дістатися додому.Дякую вам за підтримку і добрі слова.Аж на душі полегшало,коли поспілкувався з вами.Нехай благословить вас Бог,добрі люди!Щасливого вам Різдва.

АВТОР 2: Потім Еріх провів старенького до домівки,щоб той не впав на слизькій дорозі.А Христос чомусь все не йшов.

АВТОР 1: На вулиці вже геть стемніло,та Еріх все ще не відходив від віконця.

ЕРІХ: Він все ще не йде,але ж Він обіцяв!А тепер я вже не зможу побачити Його в темряві.

АВТОР 1: У цю ж мить почувся стукіт у двері.

ЕРІХ: Це Христос,-

АВТОР 1: Закричав Еріх і побіг швиденько відчиняти.І тут його охопив розпач- замість Христа на порозі стояла чужа жінка з немовлям.

ЖІНКА: Ради Бога,пустіть мене переночувати,я не змогла добратися до села завидна,а тепер боюся,що у цю хуртовину застуджу дитину.Допоможіть,будь ласка,я піду,ледь почне світати,а зараз вже не маю сили нести дитину на руках.

АВТОР 2: Тато вже хотів відмовити жінці і порадити звернутися до сусідів,але перехопив благальний погляд сина.

ЕРІХ: Тату,одну нічку ми і на підлозі поспимо,добре?

ТАТО: Заходьте.Ради Того,чиє Різдво ми згадуємо сьогодні,ми впускаємо вас до своєї домівки.

АВТОР 2 : Важко зітхнувши,тато заходився стелити собі із сином постіль на долівці,а гостя обережно поклала на ліжко сплячу дитину.Еріх зовсім засумував.Він сів біля віконця і поклав голову на підвіконня,і незчувся,як заснув.

АВТОР 1: Увісні він почув той самий,вже знайомий йому голос:

«Добрий хлопчику,Я приходив до тебе сьогодні тричі,і тричі ти зі своїм татом приймали Мене.Перший раз-тоді,коли ти віддав свої чобітки біднякові,вдруге – коли ти розрадив старенького самотнього сусіда,а втретє – зараз,коли Я гостюю у тебе в особі цієї змученої жінки з дитиною.І ти ні разу не відмовив Мені.Запам’ятай:щоразу,коли ти допомагаєш бідному,хворому чи нещасному,ти до-

помагаєш Мені,тому що Я люблю їх більше,ніж Себе.Щоразу,коли ти висушиш чиїсь сльози,ти Мене втішиш,щоразу,коли ти нужденного введеш у свій дім,ти Мене введеш до себе.»

АВТОР 2: Мир і радість наповнили серце Еріха.Тепер він твердо знав,що Різдвяна зустріч відбулася,і не лише в домівці,але і в душі.

АВТОР 1: На жаль історія не зберегла більше відомостей про маленького німецького хлопчика Еріха,але ми переконані,що Різдвяна зустріч з Христом залишила слід в його серці на все життя.

АВТОР 2: Дорогий друже,і в твоє серце хоче завітати Христос.Прислухайся до Його стуку і швидше відчини двері свого серця,і тоді до тебе завітає справжнє Різдво.