АВТОР:Та раптом всюди потемніло,

І ще Максим не доказав,

Як зовсім близько загриміло,

І сильний вибух пролунав.

Так від навколишнього світу

Відгородила їх стіна,

Її не можна відвалити,

І звідти виходу нема.

Всі шахтарі кругом кричали,

З них кожний вибратись хотів…

Так під обломками лежали

Вони вже цілих вісім днів.

Здається все для тих скінчилось,

Смерть заглядала в очі вже,

А так ще жити їм хотілось,

Невже загинуть всі,невже?

ВАСИЛЬ:Якщо насправді Бог існує,

Він не залишить нас в Біді,

Бо Він людські молитви чує,

Давай молитися тоді.

Мій Рома сон цікавий бачив,

До нього ангел прилетів,

І взяти в небеса,неначе

Мене чогось він захотів.

А я втікав. Та він до мене

«Молися!» - сильно закричав,

Це про цей випадок,напевно

Бог через ангела сказав.

МАКСИМ:Цей сон ти вірно розумієш,

Тому й тремтить душа твоя.

Бо ти молитися не вмієш,

Так само точно,як і я.

ВАСИЛЬ:Я пригадав: колись з сім’єю,

Ми говорили кожний раз,

По черзі з мамою своєю

Молитву Божу «Отче наш»

Та мами вже давно немає,

А більш ніхто мене не вчив,

І я,нажаль,не пам’ятаю

З молитви навіть кілька слів.

МАКСИМ:Ти постарайся пригадати,

А ні,то разом,ми в цей час,

Як вмієм,будемо кричати,

Щоб нас Господь від смерті спас.

І якщо нас Господь почує,

Й душа врятується моя,

І Він життя мені дарує,-

Йому служити буду я.

АВТОР:Для них лишилось жити мало,

На дні цієї глибини,

Їм кисню вже не вистачало,

І страшно мучились вони.

В воді з’явилася потреба,

Час переходу наставав.

Та з недр землі,в простори неба,

Молитви стогін залунав.

ВАСИЛЬ:Спаси нас,Господи,благаєм,

Життя,як дар Твій,подаруй,

Ти бачиш,ми вже помираєм,

Почуй,благаємо,почуй!

АВТОР:Як вміли,так вони молились.

Їх віра сильною була,

І небо ніби нахилилось,

А звідти відповідь прийшла.

Терплячи в тілі страшні муки,

І як їх голос вже затих,

Вони почули з верху стуки,

Що наближалися до них.

А через хвилю промінь світла,

В очах вмираючих блищав,

Почута в небі їх молитва,

Це сам Господь їх врятував.

Їх по одному витягали,

А люди,ті,які прийшли,

Раділи й Бога прославляли,

Що ще живими їх знайшли.

Була чудова зустріч вдома,

Подяка Господу за все,

А більше всіх синочок Рома

Ісуса дякував за це.

РОМА:Ти справді,Господи,існуєш,

Тому й для мене сон послав,

Я знав,що тата Ти врятуєш,

Щоб він любов Твою впізнав.

АВТОР:Які це радісні хвилини!

Через Господню благодать,

Христа впізнали дві родини,

І стали Бога прославлять.

Нехай цей випадок послужить

Уроком добрим і для нас,

Бо і до тебе,любий друже,

Спаситель стукає не раз.

Про ці моменти й сам ти знаєш,

Не раз Господь тебе спасав,

Та дуже скоро ти забуваєш,

Коли тебе Він рятував.

А це все ніжний голос Божий.

Його ж відкинув ти,чого?

Та знай,замовкнути Він може,

Як не послухаєш Його.

До слів прислухайся Господніх,

І як до Нього ти прийдеш,

Душі своїй ти вже сьогодні

Спокій і прощення знайдеш.