Звершене спасіння
АВТОР:
Перед нами
жахлива картина,Зупинись перехожий на мить,І поглянь на Господнього Сина,Що,невинно
розп′ятий,висить.
Кров невинна
струмочком стікає,Тіло ниє від ран і болить,Хоч від болю все тіло страждає,Але
серце любов′ю горить.
Він,як
інші,не стогне,не плаче,А підвівши обличчя своє,Поруч себе розбійника бачить,Що
провини свої визнає.
Хто в цю
хвилю його зрозуміє?Серце плаче,страждає без меж,Та пронеслося слово надії:«Ти
сьогодні до раю ввійдеш!»
РОЗБІЙНИК:
Це,можливо,помилка
сталась,Що це чує душа моя?Ось загину я вже,здавалось,Та від смерті спасенний
я.
Вже,немов
би,скінчились муки,Залишив грішне тіло дух,Та,під серця останні стуки,Дивну
вістку почув мій слух.
І вона
стрепенула душу,Бог провини мої простив,Я вже в пекло іти не мушу,Ласку з неба
Господь явив.
Недостойний
я,Боже,цього.О,за що Ти мене простив?Що зробив я,Господь,такого,Що Ти душу з
кайдан звільнив?
Наче
пташка,душа злітає,Вище зір,і планет,і хмар,Пісню слави вона співає,За безцінний
спасіння дар.
АВТОР:
Затремтіла
Голгофська вершина,Сам Всевишній її захитав,Дух Невинного Божого Сина,Грішну
землю в цю мить покидав.
Всемогутня
Божественна силаСкрізь і всюди там видна була,Це вона в небі сонце затьмила,І
камінням вмить затрясла.
Завершилося,що
Бог назначив,В страсі натовп з Голгофи втікав,А,як сотник ці чуда побачив,То
себе бити в груди почав.
СОТНИК:
Хай не
тішаться сили ворожі,Що,нарешті,Христа розп′яли,Бо насправді Він був Сином
Божим,Як над Ним так знущатись могли?
В грудях
серце схвильовано б′ється,Від чудес і побачених див,Нам за все відповісти
прийдеться,Я провину свою зрозумів.
АВТОР:
Страшна
темрява землю покрила,Скільки дивного сталося всього!До безсмертного смерть
підступила,І поклала в могилу його.
Але ворог не
тішився з того,Він розплати своєї чекав,Ворогів охопила тривога,Бог будити
сумління почав.
Їх лякала
майбутня розплата,Почало щось гнітити їх враз,Навіть душу самого Пилата,Стало
мучити сильно в той час.
ПИЛАТ:
О,як сильно душа
страждає,Шепче совість мені одне,Що прощення мені немає,-Це народ спокусив
мене.
Чую я,як
сміється ворог,І шипить,наче страшний змій.
ГОЛОС ЛУКАВОГО:
Ти підеш в
безпросвітний морок,Від сьогодні тепер ти мій.
Зрозумій –
що в той час послухавНе людей тих жорстоких ти,А підступного мого духа,І зумів
він тебе звести.
ПИЛАТ:
В грудях
муки вогонь палає,Але каятись вже дарма,Порятунку душа шукає,Та для мене його
нема.
АВТОР:
Наближалася
ніч до світанку,Міцно спали малі і старі,І в чеканні наступного ранку,Тільки
зорі світили вночі.
Але,раптом,звершилося
чудо,Прокидайтеся села й міста,Вістку радісну слухайте люди,Вже немає в могилі
Христа.
Світлий
ангел жінок зустрічає,І зійшовши з блакитних небес,Він жінкам урочисто звіщає,Що
Син Божий із мертвих воскрес!
АНГЕЛ:
Не знайдете
ви в гробі живого,Вам шукати його дарма,Лиш пелена лишилась від Нього,Його тіла
тут більше нема.
Ви
Всевишньому славу віддайте,Ваші душі від смерті Він спас,І біжіть,його учням
звіщайте,В Галілеї чекає Він вас.
АВТОР:
Душі холодом
страшним скувало,Вмить змішалися радість і страх,Стало свідчення ангела мало,Щоб
розбити невір′я в серцях.
Ось Марія
стоїть і ридає,Між деревами саду одна,Все Учителя свого чекає,Вся в чеканні й
напрузі вона.
МАРІЯ:
Новий день
зустрічає земля,Та завмер в мені дух,неначе,Так від болю стомилась я,Серце
ниє,скорбить і плаче.
Де ж
Ти,любий Учитель мій,Син Господній,прийшовший з неба,Бачиш Ти,як в душі моїй,Порожнеча
одна без Тебе.
Серце мучить
нестерпний біль,Він гнітить мене знову і знову,Я не маю вже більше сил.Вже
померти сама готова.
В
чім,Ісусе,Твоя вина,Що Ти змушений був померти?Ти ж надія моя одна,Як мені цю
розлуку знести?
АВТОР:
А Христос
біля неї стояв,Співчував,що вона ридала,З нею зустрічі Він чекав,Та Марія Його
не впізнала.
Так в
скорботі стояла одна,Бідне серце печаль тиснула,Раптом,чудо,в ту мить вона,Ніжний
голос Христа почула.
Затремтіла
її душа,Бо Ісуса вона впізнала.
МАРІЯ:
Він живий,я
Його знайшла!
АВТОР:
І в риданні
до ніг припала.
Вже спішив в
Галілею Ісус,Щоб там учнів своїх зустріти,Але двоє пішли в Емаус,Біль і смуток
свій там лишити.
Віра
рухнула,сльози в очах,Хоч і все навкруги співало,Але в їхніх розбитих серцях,Ще
тривожніше їм ставало.
Та безмірна
Христова любов,Хоч так черствими учні стали,Він тихенько до них підійшов,Тільки
учні Його не впізнали.
ІСУС:
О,чого ви
такі сумні,Ніби щось дуже страшне сталось,Я прошу,розкажіть мені,Що вам смутком
серце скувало?
КЛЕОПА:
Ніби справді
не знаєш Ти,Те,що сталося два дні тому.Був між нами Пророк Один,Ми вбачали
Месію в Ньому.
Він великі
діла творив,Знав проблеми,тривоги наші,Та не довго Він з нами жив,Розп′яли Його
наші старші.
Тож за ким
нам іти тепер?Ми змиритися з цим не можем,Як розбійник,Він в муках вмер,А ми
думали,Він Син Божий.
ІСУС:
Ви запеклі в
своїх серцях,Бо закрите для вас Писання,А тому грішите в думках,Задаючи такі
питання.
Він про це
говорив не раз,Хто ж розбити зміг вашу віру?Бог назначив для Нього час,Постраждавши,зійти
в могилу.
Ви Писання
відкрийте. Там,Сповіщаючи про Месію,І Мойсей,і Пророки вамОписали про цю подію.
Був
розп′ятий Господній Син,Щоб ви вічне спасіння мали,Та не в гробі сьогодні Він,Вам
жінки вже про це сказали.
АВТОР:
Ці слова
западали в серця,Як добірне і добре насіння,І зігріті любов′ю Отця,Проростали
вони для спасіння.
А як хліб
Він ламати почав,Їхні очі духовні відкрились,І хоч Він їм невидимим став,Та на
вірі вони укріпились.
КЛЕОПА:
Він
живий,Він з могили встав,Зникли з наших сердець вагання,Дійсно правду Він
сказав,Як Святе виясняв Писання.
Чи серця не
палали в нас?Ми любов′ю були зігріті,Це був справді чудовий час,Треба друзів
про це звістити.
АВТОР:
Вже до
заходу сонце йшло,Перші зорі з небес світили,Двоє учнів,лишивши село,Швидко в
місто священне бігли.
Бог їм ласку
велику явив,І вони не могли мовчати,Він їм очі духовні відкрив,Всім потрібно
про це сказати.
Милість цю
проявив Бог і нам,На Голгофі звершив спасіння,Якщо очі відкрилися вам,Не
мовчіть про Його воскресіння.
Світить
сонце з блакитних небес,Вже від сну ожила природа,Всі радійте,Син Божий
воскрес,Величайте Його,народи!
|